Місто Старокостянтинів -є одним із старовинних міст та має дуже цікаву і славну історію. Люди жили в цій землі з найдавніших часів. Перші поселення, як стверджують археологічні розкопки, були тут з часів трипільської культури. За часів Київської Русі в декількох кілометрах від міста існувало поселення Губин. Пізніше, в 10-11 століттях, старокостянтинівські землі перейшли у володіння Болоховськіх князів, де і існувало літописне прамісто сучасного Староконстантінова – стародавній град Кобуд. В 12 столітті землі належали Галицькому князівству, а з 1340 року - Великому князівству Литовському. Пізніше на місці міста виникло село Коліщенці, яке було властністю великого землевласника Речі Посполітої Василя Лабунського. 4 січня 1561 року третя частина Коліщенець була продана князю Костянтину-Василю Острозському. Через три місяці, 26 березень 1561 року, Острозській отримав від польського короля дві грамоти: одну на право будівництва міста, ярмарки і торгівлю, а другу – на Магдебурзьке право для цього міста. Так був засновано місто Констянтинів, яке в 1632 році, було перейменовано в Старокостянтинів. В 1620 році місто перейшло у володіння князів Заславських, а в 1682 році - до князів Любомирських. Місто стало оживати в повоєнний час. Був побудований аеродром, було розміщено 22 військові частини різних родів військ, було побудовано декілька заводів. У зв'язку з цим населення збільшувалося і до кінця двадцятого століття досягало 35-40 тисяч чоловік. В цей час в Старокостянтинові діють 9 шкіл, профліцей, Будинок школяра, музична, художня і спортивна школи, є поліклініка, районна лікарня, дитяча консультація, стоматологічна поліклініка, триповерхова центральна районна бібліотека. В грудні 1999 р. Старокостянтинів отримав статус міста обласного підпорядкування. І вже в новому статусі зусиллями своїх жителів місто щодня гарнішає, розцвітає, крокує в щасливе майбуття. Живе і розквітає Старий-град — наше старовинне княже місто — живе велично і гордо, покрите таємними легендами про звитяжну відвічну славу дідів-прадідів наших, в обіймах повноводних річок Случа і Ікопоті, серед нескінченно охоплюючих просторів розлогих полів і лісів. І поки наш рід людський існуватиме, пам'ятатиме стародавній і вічно молодий Старокостянтинів, всіх своїх синів і дочок, які народилися і живуть в місті, і роблять свій посильний внесок в його розвиток і процвітання, щоб навіки закарбувати на скрижалях історії його славу та величність.
«Князь Острозький заслуговує на увічнення пам’яті»
- із довідки Інституту історії України НАН України
Всеукраїнська науково-практична конференція, що пройшла у березні в Старокостянтинові і зібрала в місті над Случем науковців та істориків з різних куточків України, стала початком для чималих перетворень щодо цікавої історичної спадщини нашого міста. Читачі «НМ», що цікавляться історією краю, нещодавно мали можливість прочитати в газеті резолюцію конференції, якою її учасники запропонували органам виконавчої влади у місті, області і державі відзначити ювілей Старокостянтинова – його 800-ліття та 480-ліття від часу народження князя Костянтина Острозького, задля чого виготовити, встановити і відкрити у місті пам’ятник видатному князю.
Доцільність цих перетворень на днях підтвердили науковці Інституту історії України НАН України – у міський відділ культури звідти надійшла «Довідка щодо відзначення 800-ліття м.Старокостянтинова та 480-ліття від часу народження князя В.К.Острозького», у якій, зокрема, зазначено: «Як місто, Старокостянтинів розпочинає свою історію з XVI ст. Засноване князем В.К.Острозьким у 1561 р. на придбаній у шляхтича Василя Лабунського частині села Колищенці. Цього ж року князь одержав королівський привілей на заснування міста та надання йому магдебурзького права. У 1565 р. Острозький прикупив навколишні села й утворив волость, яка одержала назву Костянтинівка, Старокостянтиновим місто стало називатися на початку XVII ст. Воно було досить розвинутим ремісничим і торговим центром, тут щорічно відбувалися ярмарки».
На підставі даних тривалих археологічних розкопок вчені-археолога прийшли до висновку, що на території м. Старокостянтинова існувало давньоруське городище, яке вони генетично пов'язують з літописним "градом" Кобудь (згадане в Галицько-Волинському літописі під 1241 р.
Щодо відомого політичного і культурного діяча України князя В.К. Острозького, (1526/1527 – 28/29 лютого 1608), то він, безперечно, заслуговує на увічнення пам'яті, Князь Острозький був не лише одним з найвпливовіших і найбагатших князів Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, але й оборонцем політичних, культурних і віросповідальних прав руського (українського) народу. Будучи протягом майже 50-ти років київським воєводою, він боронив південно-східні кордони українських земель від татарських наїздів. Для підтримки і розбудови культурного та церковного життя зібрав в Острозі, своїй князівській резиденції, гурток вчених, письменників, перекладачів, котрі сприяли розвитку книгодрукування, освіти, літератури. Серед них – першодрукар Іван Федоров, Герасим Смотрицький, Дем'ян Наливайко, вчені греки Кирило Лукаріс, Никифор, Діонісій Палеолог. Вони вперше підготували й видали церковнослов'янською мовою Біблію (1581 р.), викладали у заснованій князем першій на українських землях школі вищого типу – слов'яно-греко-латинській, яку сучасники називали академією. Ця школа поклала початок реформі освіти, яка завершилася відкриттям Києво-Могилянської академії.
Меценатська та будівнича діяльність князя В.К.Острозького зосереджувалася не лише в Острозі, але й в інших належних йому маєтностях. Його заходами була організована школа у Турові, побудований замок у Старокостянтинові (1561-1571 рр.), церква в замку, а також Успенська церква в місті. Князь надавав фундуші багатьом православним церквам та монастирям, впливав на заміщення церковних посад. Сучасники порівнювали його заслуги у захисті православної віри з великим князем Володимиром Святославичем, який "просвітив свій народ хрещенням". Відомий письменник, культурний і церковний діяч Мелетій Смотрицький писав, що "дім князів Острозьких блиском світлості старожитньої віри своєї над усіма іншими світив". Одним із заходів щодо увічнення пам'яті князя В.К. Острозького могло б стати також відновлення замку, де можна організувати музей, включити Старокостянтинів у перелік туристичних маршрутів по Волині. Це, на нашу думку, сприяло б популяризації української історії, й, зокрема, постаті князя Острозького.
Основан в 1525 как село Колищенцы (Колищенец), впервые упомянутое в указе польского короля кременецкому старосте от 5 марта 1505 года, чтобы тот «допустил во владения сёлами Грибенинка, Сахновцы (сейчас сёла в Староконстантиновском районе) и Колищенцы Ивана Лабунского». 5 января 1561 года потомки Лабунского продали Колищенцы князю Константину Острожскому. Через три месяца Острожский получил от польского короля привилегии на право основания города, ярмарки и магдебургского права для этого города. Первоначально назывался городом Константинов, после основания города Новоконстантинова (сейчас село Летичевского района Хмельницкой области) в 1632 году был переименован в Староконстантинов.
В 1571 году были построены замок и укрепления вокруг города. Вокруг города был насыпан земляной крепостной вал, укреплённый брёвнами, были построены каменные башни. Выходом из города были трое ворот: Старицкие на реке Икопоть в сторону Острополя, Меджибожские на реке Случь в сторону Меджибожа, Львовские - в западном направлении. Перед валом был вырыт ров, который соединял между собой реки. На вершине треугольника, на месте слияния рек, был построен каменный замок, который служил укреплением в случае взятия врагом первого ряда укреплений. В западной части замка вместо стены были хозяйственные постройки и церковь, а также башня. В центре замка была построена деревянная сторожевая башня, с высоты которой просматривалось расстояние до 30 км от города для обнаружения приближающихся врагов. О серьёзности укреплений города говорит то, что, начиная с 1575 года, крымским татарам ни разу не удалось взять его приступом, даже в 1618 году, когда на Подолье вторглась тридцатитысячная татарская орда. В 1636 году в замке было семь больших пушек, двадцать четыре пищали, 320 ружей, две бочки пуль, каменный бастион для хранения пороха.
В 1593 году под городом были разбиты войска повстанцев под предводительством Криштофа Косинского, в 1595 и 1596 годах через город проходили войска под предводительством Северина Наливайко.
В 1648 году под Староконстантиновым, около села Пилявцы, состоялась битва козацкой армии Богдана Хмельницкого и армии под предводительством Яремы (Иеремии) Вишневецкого и Доминика Заславского. В городе перед битвой были расквартированы немецкие рейтары. Когда польская армия спасалась бегством после битвы через Меджибожские ворота, мост не выдержал давления и рухнул, погибли сотни людей.
В 1620 году город перешёл во владения князей Заславских, а в 1682 году - к князьям Любомирским.
Город вошел в состав России с 1793.
Статус города с 1796.
В 1827 в Староконстантинове произошло восстание евреев против закона, обязывающего некоторых евреев к 25 годам службы в армии.
